• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Наші публікації
  • статті
  • МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОЗРОБКИ ПРОГРАМИ КУРСУ ЗА ВИБОРОМ В СИСТЕМІ ДОСЛІДНИЦЬКОГО НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ В СТАРШІЙ ШКОЛІ

УДК 373.54.016:94(477)

МОРОЗ ПЕТРО ВОЛОДИМИРОВИЧ

канд.пед.наук, старший науковий співробітник лабораторії суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки АПН України

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОЗРОБКИ ПРОГРАМИ КУРСУ ЗА ВИБОРОМ В СИСТЕМІ ДОСЛІДНИЦЬКОГО НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ В СТАРШІЙ ШКОЛІ

Глобальні зміни в інформаційній, комунікаційній, професійній та інших сферах сучасного суспільства вимагають коригування змістових, методичних і технологічних аспектів освіти, перегляду колишніх ціннісних пріоритетів, розвитку нових педагогічних технологій. Акцент переноситься на формування у дітей нових якостей особистості: креативність мислення, комунікативність, уміння логічно мислити і робити правильний вибір у зміні видів діяльності, відповідальність і самостійність тощо. Тому вважаємо, що одним з перспективних шляхів розвитку шкільної історичної освіти є запровадження дослідницького навчання. Залучення школярів до дослідницької діяльності дозволяє з успіхом вирішувати багато освітніх проблем – наприклад, пов'язані з індивідуальним підходом, рівневою диференціацією, створенням позитивної навчальної мотивації, професійною орієнтацією. Саме курси за вибором (спеціальні та факультативні курси) дозволяють максимально реалізувати дослідницький підхід до навчання історії.

Перехід до профільного навчання, втім, як і будь-яка реформа, викликає численні дискусії. Втім, затверджені Концепція профільного навчання в старшій школі та типові навчальні плани для профільних шкіл.

Тож який стан справ у підготовці до профільного навчання у загальноосвітніх закладах? Які завдання постають перед адміністрацією шкіл і педагогічними колективами? Чи готова сучасна школа до таких новацій? Як зазначає О. Топузов, шкільна сучасна освіта не завжди відповідає реальним потребам суспільства, особистості. Школа, як наголошує науковець, все-таки продовжує вчити учнів однаково, не зважаючи на різноманітність напрямів та інтересів учнів [14, 21]. Наша освітня система все ще орієнтована на знання, уміння і навички як кінцеву мету, як результат.

За задумом авторів концепції профільна школа має якнайповніше реалізувати принцип особистісно орієнтованого навчання, що значно розширить можливості учня у виборі власної освітньої траєкторії [3]. Переорієнтація цілей освіти, зміна цінностей у суспільстві, як зазначають дослідники, потребує нового аксіологічного підходу щодо організації профільного навчання в середній школі. Так, у старшокласників виникають певні життєві плани, перебудовуються мотиви діяльності, зростає відповідальність, поведінка підпорядковується реаліям і перспективам майбутнього професійного життя [6, 6]. Засвоєння змісту освіти у загальноосвітніх закладах з профільним навчанням має, по-перше, забезпечувати загальноосвітню підготовку учнів, по-друге – підготовку до майбутньої професійної діяльності [3].

Отже, відповідно до Концепції, профільне навчання у 10–12 класах буде здійснюватися за такими основними напрямами: суспільно-гуманітарний, природничо-математичний, технологічний, художньо-естетичний, спортивний. За основними напрямами профілізації визначаються різноманітні навчальні профілі. В свою чергу навчальний профіль визначається як добором предметів, так і їх змістом.

Профіль навчання охоплює таку сукупність предметів: базові, профільні та курси за вибором (спеціальні та факультативні курси). Цим самим має забезпечуватися гнучка система профільного навчання, яка дасть змогу обрати старшокласнику індивідуальну освітню програму. В цілому профільне навчання — міждисциплінарна комплексна проблема, для вирішення якої необхідні зусилля всього педагогічного колективу школи. На даний момент важливо відібрати ефективні моделі організації профільного навчання історії [6, 10].

Проблемі профільного навчання присвячено ряд праць. Серед них виділимо роботи Н. Бібік, М. Бурди, В. Кизенка, В. Мадзігона, Ю. Мальованого, О. Пометун, О. Топузова та ін. Відзначимо високий рівень досліджень в області теорії, в той же час зазначимо, що проблема залишається відкритою, особливо це стосується розробки методичних засад дослідницького навчання історії в старшій школі. Дослідницька діяльність в різних аспектах розроблялась в працях К. Баханова, Т. Кудрявцева, І. Лернера, О. Матюшкіна, М. Махмутова, О. Савенкова, А. Сиротенко та ін. В їх працях не лише розкривається роль дослідницької діяльності учнів у становленні особистості, але й визначаються основні способи організації такої діяльності.

В данній статті ми спробуємо розкрити особливості розробки програми курсу за вибором в системі дослідницького навчання історії в старшій школі.

В попередніх статтях часопису ми коротко розкривали такі дефініції як «дослідницьке навчання» та «дослідницька діяльність». Лише зазначимо, на думку О. Леонтовича, дослідницька діяльність учнів є освітньою технологією, що використовує, як головний засіб навчальне дослідження. Основними характеристиками дослідницького навчання в загальноосвітній школі, на його думку, є: 1) виділення в навчальному матеріалі проблемних точок, що передбачають неоднозначність; спеціальне конструювання навчального процесу «від цих точок» або проблемна подача матеріалу; 2) розвиток навичок формування або виділення декількох версій, гіпотез у вибраній проблемі, їх адекватне формулювання; 3) розвиток навичок роботи з різними версіями на основі аналізу першоджерел; 4) робота з першоджерелами при розробці версій; 5) розвиток навичок аналізу і ухвалення на основі аналізу однієї версії як істинної [5]. При цьому на різних рівнях освіти і для різних видів освітніх установ дослідницька діяльність учнів має свої специфічні функції: якщо в основній школі – це розвиток в учнів здатності займати дослідницьку позицію, самостійно ставити і досягати мети в навчальній діяльності на основі застосування елементів дослідницької діяльності в рамках предметів навчального плану і системи додаткової освіти, то в старшій школі – це розвиток дослідницької компетентності та передпрофесійних навиків як основи профільного навчання [5].

Одним з найважливіших елементів профільного навчання історії, який дозволяє максимально реалізувати дослідницький підхід, індивідуалізувати процес, врахувати генетично закладені здібності учня, є саме елективний блок змісту навчання, який включає факультативи та спецкурси і здійснюється за рахунок годин шкільного компонента навчального плану – курси за вибором [6, 10]. В Концепції профільного навчання зазначено, що курси за вибором — це навчальні курси, які входять до складу профілю навчання. Їх основні функції: поглиблення і розширення змісту профільних предметів; удосконалення навичок пізнавальної, дослідницької, практичної діяльності; забезпечення профільної прикладної і початкової професійної спеціалізації навчання; ознайомлення учнів з основами майбутньої професійної діяльності.

Курси за вибором реалізуються за рахунок варіативного компонента змісту освіти. Учням надається змога обирати ті курси, які найбільше відповідають їхнім інтересам. На відміну від факультативів (facultative - необов'язковий) спецкурси є обов'язковими для відвідування після вибору самим учнем [2, 54]. Порівняно з профільними предметами спецкурси мають більшу варіативність змісту, враховують потреби регіону і індивідуальні потреби кожного учня, посилюють практичну і дослідно-експериментальну складову профільного навчання, характеризуються різноманітністю і нестандартністю [6, 12]. Зазначимо, що у нинішніх умовах школа може вибирати власний варіант навчального плану, а педагогу дано право розробляти авторські програми і курси, школі – будувати власну виховну систему. Загалом робочу навчальну програму курсу за вибором може розробляти як шкільний вчитель, так і науковець вищого навчального закладу або науково-дослідної установи. На відміну від типової навчальної програми програма спецкурсу має враховувати особливості регіону, тобто інформаційні, методичні, технічні можливості забезпечення навчального процесу в певному навчальному закладі, рівень навчальних досягнень учнів, для яких розроблено цей спецкурс.

Проте, що потрібно враховувати адміністрації навчального закладу, перш ніж запропонувати учням для курси за вибором?

Насамперед, різноманітність тем та кількість запропонованих спецкурсів має дати змогу учневі зробити реальний вибір, наприклад, вибрати з десяти запропонованих спецкурсів три. При цьому традиційний спосіб адміністрування та нав'язування непотрібних спецкурсів є неприйнятним. По-друге, зміст курсів за вибором, форма їх організації мають допомогти учню через практику правильно визначити власні перспективи навчання (наприклад, серед мотивів вибору має бути «обираю курс «Політична історія України» тому, що хочу бути політологом і продовжуватиму навчання на філософському факультеті університету», а не тому, що «маю низький рівень навчальних досягнень із біології та хімії»). По-третє, спецкурси не повинні дублювати зміст профільного предмету, а сприяти поглибленому вивченню історії, розвитку пізнавальних інтересів і здібностей учнів, а надалі — й професійному самовизначенню та успішному продовженню освіти з вибраної професії. Також, адміністрації школи слід врахувати, що спецкурс може викладати не лише шкільний учитель, але й науковець або фахівець-практик (наприклад, працівник наукової установи чи музею, викладач вузу) [6; 7].

Вибір структури програми спецкурсу зумовлюється його цілями, характером і особливостями навчальної інформації, вимогами до засвоєння навчального матеріалу, інтересами та запитами учнів. Як зазначають дидактик, існують такі різновиди структури програм спецкурсів:

• лінійна (окремі частини навчального матеріалу послідовно зв'язані між собою);

концентрична (періодичне звертання до вивчених знань, при цьому зміст поступово розширюється, збагачується новими відомостями, зв'язками, залежностями. У міру зростання пізнавальних можливостей учнів поглиблюється та розши­рюється обсяг їх знань та вмінь);

спіральна (поступово за рахунок розширення та поглиблення кола знань, пов'язаних з питаннями, що вивчаються, зростає обсяг знань учнів);

• мішана (комбінація лінійної, концентричної та спіральної структур) [6].

Програма курсу за вибором, на думку Т.П. Сінько, може складатися з ряду закінчених модулів. Це дозволить учню, у тому випадку, якщо він зрозумів, що його вибір помилковий, в наступному семестрі перейти до вивчення іншого спецкурсу. Структура курсу за вибором повинна дозволяти повною мірою використовувати активні форми організації занять, інформаційні, проектні, дослідницькі форми роботи [13].

Навчальний матеріал курсу за вибором має формуватися згідно з такими критеріями відбору змісту:

• насамперед, це відповідність профілю навчального закладу;

• урахування сучасних досягнень профільної наукової галузі; спирання на зміст базових навчальних предметів; бути науково достовірним, використовувати загальноприйняту термінологію;

• урахування регіональної потреби у працівниках певних спеціальностей та можливості реалізації програми спецкурсу (умови регіону, матеріально-технічна база навчального закладу тощо) [6].

Методичний апарат програми курсу за вибором з історії має:

1) враховувати психолого-педагогічні особливості учнів, їх попередню підготовку й рівень розвитку;

2) оптимально поєднувати структуру програми спецкурсу, її зміст і спосіб його презентації;

3) відповідати принципам дидактики (логічність і послідовність, доступність, системність, систематичність, наочність, виховуюче навчання тощо);

4) залучати ефективні педагогічні технології;

5) спрямовувати навчальний матеріал на розвиток творчих здібностей учнів, навичок самоосвіти, інтересу до спецкурсу й обраного профілю;

6) мати оптимальний обсяг та практичне спрямування, тобто сприяти практичному застосуванню знань, умінь та навичок;

7) використовувати міжпредметні зв'язки;

8) сприяти розвитку загальних методологічних знань, умінь і навичок, які створюють умови для самоосвіти і безперервної освіти впродовж усього життя (аналіз, синтез, класифікація, узагальнення, моделювання, висунення гіпотез, резюмування, формулювання висновків) [6].

Проаналізувавши зміст окремих курсів за вибором у профільній школі науковці умовно виділяють наступні типи курсів за вибором.

I. Предметні курси, завдання яких— поглиблення і розширення знань з предметів, які входять до базового навчального плану загальноосвітнього навчального закладу. До них також зараховують прикладні курси за вибором, мета яких ознайомити учнів з найважливішими методами застосування знань на практиці, розвиток інтересу учнів до новітніх досягнень історичної науки.

II. Міжпредметні курси за вибором, мета яких — інтеграція знань учнів про природу і суспільство.

III. Курси за вибором, які не входять до базового навчального плану [2].

Т.П. Сінько виділяє основні пріоритети методики викладання курсів за вибором:

· міждисциплінарна інтеграція, яка сприятиме становленню цілісного світогляду;

· навчання через досвід і співпрацю;

· інтерактивність (робота в малих групах, імітаційне моделювання, метод проектів);

· особистісно-діяльнісний підхід в навчанні;

· лідерство, засноване на спільній діяльності, направлене на досягнення загальної освітньої мети [13].

Досить важливою умовою є забезпечення спецкурсів з історії навчальними посібниками посиланнями на веб-сайти тощо, аби виключити «монополію» вчителя на інформацію [6].

Оскільки спецкурси впроваджуються за рахунок шкільного компонента навчального плану, то в різних школах з однаковим профілем навчання можуть існувати різні за тематикою спецкурси. Тематика курсів за вибором з історії може бути різною, наприклад, «Історія української культури», «Історія селянства», «Історія філософської думки», «Духовна історія України», «Політична історія Європи», «Історія в особах», «Історія Київщини» (чи іншого регіону), «Історія світового кінематографу», «Таємниці історії», «В пошуках істини», «Альтернативна історія» тощо. Вибір спецкурсів залежить від рівня підготовки вчителів, матеріально-технічної бази навчального закладу, традицій школи, напрямів розвитку регіону (промислового чи аграрного), а найголовніше — від запитів, інтересів і можливостей самого учня [6, 12].

Хто розроблятиме програми курсів за вибором? Безперечно, що частина програм курсів за вибором буде розроблена науковцями, педагогами, працівниками системи післядипломної педагогічної освіти. Проте, як зазначалося, педагогу надано право розробляти авторські програми курсів за вибором. Отже, що потрібно врахувати при їх розробці?

Перший етап процесу затвердження курсів за вибором — внутрішній, де курси за вибором розглядає методичне об'єднання вчителів-предметників (науково-методична рада ЗНЗ). На цьому етапі, методисти пропонують своє рішення про відповідність програм вимогам і статуту ЗНЗ, про доцільність їх упровадження у навчальний план (варіативний компонент змісту освіти — шкільний, регіональний). Також проводиться зовнішнє рецензування та затвердження курсів за вибором (спеціальні та факультативні курси) педагогічною радою ЗНЗ [2].

Другий етап на сьогоднішній день жорстко не регламентований. У деяких регіонах курси за вибором (спеціальні та факультативні курси) проходять зовнішню експертизу на рівні міського або районного відділу освіти із залученням незалежних рецензентів [2, 57-58].

Передбачається, що програми курсів за вибором для профільної школи мають мати гриф Міністерства освіти та науки України. Тобто програма повинна відповідати певним вимогам і мати дві рецензії (одна від науковця, інша від вчителя-практика чи методиста).

Щодо розробки програми курсу за вибором, то фахівці рекомендують користуватися певним алгоритмом:

1) Проаналізувати зміст навчального предмета в межах обраного профілю

2) Визначити, чим зміст курсу буде відрізнятися від базового або профільного.

3) Визначити тему, зміст, цілі запропонованого курсу, його функції в рамках даного профілю.

4) Зміст програми поділити на модулі, розділи, теми й подати до них погодинну розбивку.

5) З’ясувати можливість матеріально-технічного і методичного забезпечення вивчення пропонованого курсу (підручники, хрестоматії, дидактичні матеріали, електронні ресурси тощо).

6) Скласти список літератури та електронних ресурсів для вчителів та учнів.

7) Зазначити основні види діяльності учнів, визначити долю самостійності, творчості учнів при вивченні курсу. Якщо програма курсу передбачає виконання практичних робіт, проведення екскурсій, виконання дослідницьких проектів, то їх опис повинен бути представлений в програмі.

8) Визначити, які освітні продукти мають бути створені учнями як результат опанування курсу (моделі, тези, конспекти, реферати, аналіз історичних подій, дослідницькі роботи, презентації тощо).

9) Визначити критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з програми курсу та форму звітності за результатами засвоєння програм обраного курсу (проект, реферат, виступ тощо) [6; 13].

Слід зазначити, що програма спецкурсу має включати теоретичну і практичну підготовку, самостійну роботу, елементи науково-дослідницької, творчої роботи. Передбачені програмою теоретичні і практичні заняття мають бути збалансовані.

продовження статті наступна сторінка

Кiлькiсть переглядiв: 1459

Коментарi