Методологічні зауваження до підручників з релігійної етики

В. Ю. Кришмарел, кандидат філос. наук,

Інститут педагогіки НАПНУ, лабораторія суспільствознавчої освіти

В умовах глобалізації, зростання прагматизму і практицизму, наслідку економізації і фінансизації всіх сфер життя людиноцентризм – це нова якість філософсько-освітнього розуміння людини, котра сьогодні переважає як масштаби класичного антропоцентризму, гуманізму, моралізму, так і філософської антропології і персоналізму, оскільки виходить за їхні межі. За словами В. Г. Кременя, об’єктивна логіка розгортання сучасного соціально-політичного, економічного і культурного життя перетворює гуманізм, антропологію, мораль, екзистенціалізм на новий тип світогляду – людиноцентризм. Як відомо, з 1992 року в Україні почали викладати в деяких школах (переважно Західного регіону) курс за вибором «Основи християнської етики» (можливі різні варіації назви зі збереженням сутності). Наприклад, є досвід апробації курсів «Християнська етика», «Християнська культура», «Етика: духовні засади», «Основи Православної культури Криму», «Основи мусульманської культури Криму» у школах Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Рівненської та інших областей. В цілому це охопило практично чверть загальноосвітніх закладів. Проте, цей курс було введено, скоріше, як наслідок громадського бажання. Відповідно, ані затверджених (а спочатку навіть і чітко розроблених) програм, ані підручників не було. Поступово практика введення подібних курсів поширилася практично на всю територію України, але нормативно лишався не закріпленим. Така ситуація в першу чергу була пов’язана з конституційно та законодавчо закріпленим в Україні відділенням церкви від держави та школи. Тому, при навчанні курсам духовно-морального спрямування поставало питання не лише про методологічне та методичне забезпечення, але й про фахівців, які їх читатимуть, оскільки досить широко розповсюджена практика запрошення священнослужителів або монахинь не є виправданою для світської школи.

Проте, через зацікавлення громадськості, зміни світоглядних орієнтирів держави та реформуванням системи освіти питання про включення курсів духовно-етичного спрямування в шкільну програму поставало все більш гостро. 8 липня 2005 p.було підписано доручення Президента України №1- 1\657, для виконання якого було створено комісію для розробки змісту нових навчальних курсів. Результатом діяльності філософів, педагогів, вчителів та представників різних конфесій стала розробка концептуальних засад вивчення у загальноосвітніх навчальних закладах предметів духовно - морально спрямування.

Звісно, така увага активізувала теоретичні дослідження. Наприклад, питанням викладання релігієзнавчих або духовно-етичних за своїм спрямуванням курсів присвячено роботи І. Галицької, П. Козирєва, І. Метлика, Є. Шестуна. Хоча часто важливішим стає правовий аспект таких курсів, тому на увагу заслуговують дослідження Е. Аскерова, Г. Друзенко, Р. Підіпригори, І. Понкіна, Л. Филипович [див. 3]. Якщо ж звертатися до теоретичного виміру методологічного обґрунтування, одними з найбільш вагомих є розробки Р. Голдмана, М. Гримміта, Д. Джарвіса, Г. Лоукс, Н. Смарта, Д. Халла.

Проте, для України на сьогодні більш нагальною є проблема вибору моделі відношення між релігією та шкільною освітою. З одного боку, є законодавчий базис, який регулює ці відносини (Конституція, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», Закон України «Про освіту», Закон України «Про загальну середню освіту» тощо), але з іншого боку – думка громадськості (сформована як зацікавленими інституціями, так і власними уявленнями громадян), яка прагне змінити наявну ситуацію. Тому виникають накази та підзаконні акти, які трансформують положення у сфері місця релігії в шкільному освітньому процесі від часткової уваги у інваріативній частині обов’язкових курсів (згадки в літературі, країнознавстві, історії) до виділення курсів духовно-етичного спрямування. Також показовим моментом є те, що згідно із Законом України про «Загальну середню освіту», предмет духовно-морального спрямування може викладатися вчителями загальноосвітніх навчальних закладів, які пройшли відповідну педагогічну підготовку у вищих навчальних закладах. Навчально-методичне забезпечення цього предмета здійснюється у співпраці з Церквами та релігійними об'єднаннями. Така ситуація визначає й специфіку методологічного підходу – практично кожен такий курс у пояснювальній записці передбачає теоцентричний погляд та виховання учнів – «підручники «Основи християнської етики» мають важливу методологічну особливість: вони побудовані з позицій теїстичного об`єктивного ідеалізму. Моральні та інші норми поведінки християнина представлені як об`єктивні, заповідані Богом як Ідеальним Об`єктом: Розумом, Законодавцем, Творцем» (Чорноморець). Проте, така ситуація призводить до досить значних методологічних проблем – адже учням не надається пояснення, як саме етичні норми християнина змінюють світогляд людини, тобто, «втрачається можлива гуманістична перспектива розгляду християнської етики як складової людського світогляду» [6].

Важливим з цієї точки зору є також визначення ролі та функцій школи – «перехідний період, час нестабільності школа, освіта залишаються, окрім сім’ї і далеко не кожної, тим острівцем, який разом із формуванням наукової картини світу має прищеплювати позитивне, життєстверджуюче ставлення до світу, ціннісний життєвий вимір. Школа покликана навчити мислити, думати, співставляти й діяти» [5]. Саме тому, шкільна програма не повинна пропонувати безапеляційних суджень та однозначних відповідей – вони не існують в реальному світі, вони не мають ставати основою для розвитку учня, адже зменшують можливості для адаптації у мінливому середовищі сучасності.

У підручнику з основ християнської етики для учня (автори Жуковський В.М., Ніколін М.М., Саннікова Т.В., Лахман Н.М., Филипчук С.В., Гаврисюк О.Я.) міститься методично організований матеріал, подано ключові вірші, словничок нових слів, біблійні історії, оповідання та вірші повчального характеру, завдання для перевірки отриманих знань та їх застосування на практиці для формування відповідної поведінки. Хрестоматія з основ християнської етики для 5 класу (Жуковський В.М., Мазур І.Є.) включає матеріал для читання, укладений відповідно до тематики підручника. Зошит для учня (Жуковський В.М., Кучма Л.Є., Гаврилюк О.Я.) призначений для закріплення навчального матеріалу, отриманого на уроці. У шостому класі предмет «Основи християнської етики»викладається за підручником «Основи християнської етики. 6 клас» (автори Жуковський В.М., Ніколін М.М., Филипчук С.В.). Варто також звернути увагу на додатковий посібник для учнів 9-11 класів «Основи благочестя. Бесіди з етики для старшокласників» за авторством Янушкавічюса Р. В. та Янушкавічене О. Л. методичні розробки також включають напрауювання ще 2008 року («Етика: духовні засади» (методичний посібник) за ред. Хайруліної В. М. та 2009 року («Основи християнської етики» (робочий зошит) за авторством Добоша Г. П.). Як видно з вищенаведеного аналізу, практично всі курси є християноцентричними, альтернатива можлива лише через введення світської етики. Проте, на нашу думку, відповідно до сучасної полірелігійної ситуації в Україні толерантним було б запропонувати конфесійно незаангажований погляд на етичні цінності різних релігійних систем (іудаїзму, ісламу, буддизму тощо). Звісно, це методологічно є більш складним завданням, тим паче для учнів 5-6 класів, тому в даній статті ми лише окреслимо ключові моменти, які дозволять визначити межі прийнятності та горизонт роботи. Це є цілком обґрунтованою вимогою, адже «завданнями цього курсу мають стати вивчення християнства як релігії та вивчення християнської культури як особливої релігійної культури. І саме філософське розуміння специфіки релігійного світогляду, його складових може стати першим ключем до розв`язання завдання побудови курсу. Другим ключем може бути філософське розуміння зв`язку між світоглядом і культурою - в даному випадку між релігійним світоглядом і релігійною культурою» [6].

Першим кроком на шляху методологічного впровадження є розмежування термінів та напрацювання методичного базису [див. 2, 7, 8, 9]. Саме тому міжнародна спільнота активізує громадські спілки, спрямовані на вирішення цих питань. Наприклад, Education about religions and beliefs (http://www.aocerb.org/), the Religious Education Association, an Association of Professors, Practitioners, and Researchers in Religious Education (http://www.religiouseducation.net/), Teaching about religion in support of civic pluralism (http://www.worldvieweducation.org/) тощо. Тому можна стверджувати, що розвиток релігійної складової відбувається не в окремих країнах, а в Європі в цілому.

На сьогодні поширеним розумінням є досить проста модель, запропонована П. Шрейнером [9]. Він пропонує розмежовувати «освіту в релігії», «освіту про релігію» та «освіту від релігії». До першої групи відноситься занурення учнів у певну релігійну традицію, що в більшості країн відбувається поза стінами державних шкіл. Друга група передбачає релігієзнавче висвітлення тем, які є важливими для орієнтації людини в багатоманітному світі важливих для особистості релігійних поглядів. Третя ж група пропонує різні підходи для вирішення важливих питань з точки зору основних релігійних та етичних систем для вироблення власного шляху та розуміння. Проте, насправді це є лише умоглядним логічним узагальненням, насправді всі ці системи існують у змішаному вигляді.

З іншого боку, таку термінологію можна уточнити на основі розробок Д. Джарвісом. Він пропонує виділяти три типи «релігійної освіти» [1]:

1. Наставляння – в смислі викладання основ релігійних поглядів певної течії учням, які є послідовниками цієї течії, а курс читається священнослужителями. В державних школах, які мають відповідати свободі віросповідання, такі курси, які є катехізацією за своєю суттю, можуть бути лише курсами за вибором;

2. Релігієзнавство – мова йде про викладання історії релігії або наукового огляду релігійних течії, що зазвичай забезпечується вчителями шкіл;

3. Етичне виховання – це виклад порівняльного огляду етичних норм та виховання характеру, що забезпечується зазвичай у курсах за вибором, які викладаються вчителями шкіл.

Але варто також звернути увагу на класифікацію, яка робить акцент саме на громадське розуміння місця релігійної освіти в системі шкільної освіти (див. 9). І тут також наявною є тричленна модель: «пригадування та туга за до-комуністичним періодом» - мається на увазі глибока роль релігії в житті соціуму та насильницьке витіснення її за часів комуністичного режиму, що провокує ідеалізацію попереднього періоду та бажання повернутися до нього (наприклад, в Угорщині); «досвід протистояння між особистою та державною ідеологією в освіті» - мова йде про різні шляхи виховання, які пропонуються в державній школі та в сім’ї, що неминуче призводить до недовіри одній з цих ідеологічних систем та провокує конфліктне існування (наприклад, СРСР); «французька або американська модель», яка акцентує питання на визначенні місця релігії в школі та обсягу релігії в школі – від державних курсів до факультативів, від дозволу на молитву до заборони релігійної символіки, що є найбільш невизначеною на сьогодні моделлю.

Узагальнюючи вищевикладені моделі та тенденції, можна виділити основні характеристики, які є необхідними для безконфліктного існування релігійної освіти в державних школах. Власне, основи цього були закладені розробками Інституту відкритого суспільства Південно-Східної Європи в праці «Релігія та шкільне навчання у відкритому суспільстві» (2004). Передбачається виконання наступних положень:

· Релігії як церковної інституції не повинно бути в державних школах;

· Релігійна освіта має бути позаконфесійною або ж надавати можливість вибору альтернативних курсів;

· Вивчення основних релігійних течій в державі має стати шляхом для взаємопорозуміння та самоідентифікації;

· Навчання релігійним аспектам мають здійснювати виключно педагогічні працівники;

· Релігійна освіта має бути присутня в школі для розв’язання моральної кризи сучасної молоді.

Таким чином, підручники з курсів духовно-морального спрямування мають відповідати кільком вимогам. Звісно, перш за все це стосується понятійного апарату – автор, а надалі – і вчитель, який використовуватиме такий підручник, має чітко усвідомлювати місце релігії та цих уроків в загально шкільній та суспільній перспективі. Саме тому більш важливим є використовувати базову методологію академічного релігієзнавства, яка дозволяє уникнути міжконфесійних конфліктів, адже не претендує на беззаперечну апріорну істину. Це тягне за собою необхідність «свідомо наголошувати на тому факті, що висловлювання «всі релігії однакові» не відповідає істині. Але виявлення характерних рис християнства та підкреслення їх цінності для особистості та суспільства має відбуватися в атмосфері толерантності та терпимості до інших релігій. Курс «Основи християнської культури» викладається не тому, що християнство є істинною релігією, якій держава чи ВУЗ надають перевагу. Цей курс викладається в світських закладах освіти тому, що християнський світогляд і християнська культура справили визначальний вплив на формування національної свідомості українського народу, і цей позитивний вплив має відчуватися і в майбутньому» [6].

Наступним етапом має стати формування текстуального наповнення самого підручника. І тут дієвими залишаються рекомендації щодо всіх курсів духовно-морального спрямування – «Методологічним підґрунтям є системно-діяльнісний та особистісно орієнтований підходи до побудови навчального курсу духовно-морального спрямування. Під діяльнісним підходом мається на увазі активне, дієве засвоєння учнями знань з реальним формуванням власного свідомого ставлення до життя, високого рівня саморозвитку, моральної, соціальної та психічної зрілості. Особистісно орієнтований підхід визнає дитину як найвищу цінність навчально-виховного процесу, яка користується своїми громадянськими правами і свідомо приймає суспільні обов'язки. У педагогічному сенсі цей підхід передбачає розуміння, прийняття, визнання дитини як вільної та відповідальної особистості» [4]. Проте, наведені основи стосуються шкільних курсів загалом, а курси тики, тим паче релігійної, все ж є досить специфічними – починаючи від завдань, які перед ними ставляться державою, і закінчуючи методикою викладання, яка має бути принципово відмінною через дві основні причини – факультативність та практично «безоціночність» таких курсів.

Таким чином, можна узагальнити, що «Завдання школи, освіти — познайомити дітей як з різноманіттям сьогоднішнього духовного світу, так і з вічними цінностями, а вони вже самі будуть обирати світоглядні позиції. У сучасних демократіях, до яких ми так прагнемо, головні цінності, що поширюються в суспільстві, — це толерантність і плюралізм, довіра, взаємоповага, поміркованість і виваженість, які гарантуються законами, а з іншого — автономія особистості, самостійність, вільний вибір, відповідальність, уміння брати на себе рішення стосовно власної долі, своїх вірувань і бажань, суб’єктивація віри. Якщо ж ми вважаємо особистість головною в навчально-виховному процесі, зі своїм внутрішнім світом, потребами, поглядами, то не треба лізти до неї в душу зі своїми релігійними приписами. Тому курси «Християнської етики» мають бути світськими за змістом і лише за вибором, а не в державному компоненті, і цей вибір мають здійснювати спочатку батьки, а потім і сам учень» [5]. Наведена цитата видатної педагога акумулює наріжні камені сучасного методологічного базису підручникотворення для курсів духовно-морального спрямування.

Звісно, обсяг статті дозволяє окреслити лише загальні зауваження щодо підручників релігійної етики, а сама тема потребує глибинного опрацювання, а не просто затвердження програм, або ж навіть роботи без них. Ціннісні пріоритети суспільства – занадто важлива, але й вкрай тендітна сфера, щоб її торкатися та використовувати побіжно для інших цілей (історія наводить величезну кількість подібних прикладів). Саме тому основопокладаючі висновки щодо методологічних основ підручників з релігійної етики можна узагальнити наступними положеннями:

· В державних закладах освіти варто змінити теоцентричний підхід на академічний;

· Цінності мають вивчатися не з позицій релігійної людини, а з точки зору їх прийнятності та значущості для суспільного розвитку та особистісного становлення;

· Толерантність не дозволяє знецінювати етику інших релігійних напрямків порівняно з традиційною для даної місцевості;

· Не можна насаджувати етичні принципи безапеляційно, шляхом неспростовних тверджень авторитету (віри в тому числі), особистісний підхід має враховувати право дитини на сприйняття чи не сприйняття запропонованих поглядів;

· Залучення основ критичного мислення дозволить сформувати ставлення до цінностей не лише як до настанови, але й як до раціонально обґрунтованого та внутрішньо сприйнятого знання людства;

· Релігійна етика в школі має виходити з основ релігієзнавчого дослідження та бути спів мірною з іншими шкільними курсами.

Використані джерела:

1. Джарвис Д. Религия и религиоведение в государственных средних школах: современные подходы / Журнал «Религия и право», 2003, № 1. [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.mhs548.ru/2/10/page6.php.

2. Козырев Ф. 2.2. Феноменологическое религиозное образование и "обучение у религии" // Ф. Козырев. Неконфессиональное религиозное образование в зарубежной школе : диссертация... д-ра пед. наук : 13.00.01 Санкт-Петербург, 2006. - 412 с. [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://allydota.ru/item/items10018.html.

3. Релігійна і світська освіта в Україні: проблема співіснування. Матеріали Міжнародної молодіжної літньої школи. – К., 2006. – 80 с.

4. Степкова Л. І. Методичні рекомендації щодо вивчення курсу морально-етичного спрямування «Етика» у 2009-2010 навчальному році [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ukrintschool.org.ua/fileadmin/user_upload/documents/etika/Metodichni_rekomendaciji_etika_5_kl.doc.

5. Сухомлинська О. Про «Християнську етику» без ілюзій. Держава, суспільство, освіта повинні визначитися: чого вони хочуть, запроваджуючи такі курси [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/182365/

6. Чорноморець Ю. Викладання «Основ християнської культури» в світських вузах: новий методологічний підхід. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://religions.unian.net/ukr/detail/2519.

7. Apple W. M. Patriotism, religion, and the struggle over knowledge in school [Electronic resource]. http://epx.sagepub.com/content/17/3/385.full.pdf

8. Hjelm T. To Study or not to study religion and Society. The Institutionalization, Fragmentation and Marginalization of Sociology of Religion in Finland [Electronic resource]. http:// asj.sagepub.com/content/51/2/91.full.pdf.

9. Schreiner P. Religious Education in Europe [Electronic resource]. http://resources.eun.org/etwinning/europa2.pdf.

В статті зроблено акцент на особливості методологічного базису при написанні підручників з релігійної етики. На сьогодні діє переважно теоцентричний підхід, який в умовах сучасних для України відносин між церквою та державою є не повністю прийнятним. На основі аналізу здобутків науковців України та зарубіжжя зроблено висновки про найбільш суттєві методологічні положення, які мають бути враховані.

Ключові слова: методологія, релігійна освіта, релігієзнавство, релігійна етика, християнська етика, цінності.

В статье сделан акцент на особенности методологического базиса при написании учебников по религиозной этике. На сегодняшний день преобладают учебники с теоцентрическим подходом, который в современных для Украины условиях церковно-государственных отношений не вполне приемлим. На основе анализа разработок исследователей Украины и зарубежья сделано выводы о наиболее важных методологических принципах, которые должны быть учтены.

Ключевые слова: методология, религиозное образование, религиоведение, религиозная этика, христианская этика, ценности.

The article is focuses on the features of the methodological basic in the development of text-books about the religious ethic. In the modernity text-books are predominated on the basic of the theocentrism, but in Ukraine nowadays in the sphere of relations between goverment and religion this situation isn’t quite acceptable. On the basic of analysis of the investigation of Ukranian and foreign researchers there are some conclusions about most important methodology principles have to be considered.

Key words: methodology, religious education, the study of religion, religious ethic, Christianity ethic, values.

Кiлькiсть переглядiв: 1069

Коментарi

  • DannyWaw

    2017-06-02 10:56:12

    Attention Required! | Cloudflare [url=http://acheterdufrance.com/]Click here![/url]...

  • Thomvedrigo

    2017-03-27 07:55:17

    Cialis 20mg Uk [url=http://priligy.mdsmeds.com/generic-priligy.php]Generic Priligy[/url] Different Type Of Viagra Pills Propecia Princesa [url=http://levitra.rxbill7.com/levitra-brand.php]Levitra Brand[/url] Oristal Losse Wheit Generic Elocon Can I Purchase Website Store Fedex Shipping [url=http://lasix.rxbill7.com/buy-lasix-pills.php]Buy Lasix Pills[/url] Zentel Website With Free Shipping Overseas Pharmacy Cialis Genericos Foro [url=http://lasix.usamedz.com/online-lasix.php]Online Lasix[/url] Furosemide Tablets To Buy Cheap 25 Mg Viagra Price [url=http://antabuse...