Серед характерних рис кількох підручників цих років зауважимо, що вони були видані на сучасному науковому рівні з урахуванням поліграфічних і методичних вимог, було значно вдосконалено методичний апарат. У формуванні основного текстового компоненту підручника автори прагнули зацікавити учнів роботою з ним через залучення яскравих фактів, застосування літературних нарисів, введення до основного тексту фрагментів джерел та уривків художніх творів.

З переходом на 12-річний термін навчання було переглянуто структуру змісту шкільної історичної освіти. З’явились і нові підручники. Щодо підручників історії стародавнього світу третього покоління то відзначимо, що їм притаманні: 1) більш логічна й послідовна концептуальна побудова; 2) посилення мотиваційної та розвивальної функції навчальної літератури, диференціація пізнавальної діяльності учнів; в) орієнтація на розвиток логічного й критичного мислення учнів. Все це зумовило основні шляхи удосконалення підручника.

Динаміка змін у програмах з історії середніх віків у 90-х рр. ХХ – початку ХХІ століть свідчить про наступне: на початку 90-х років зменшилася кількість годин на вивчення історії середніх віків, що було пов’язано з початком паралельного вивчення світової і вітчизняної історії. Крім того, змінилися хронологічні рамки самого курсу, зумовлені новими підходами до цього питання у вітчизняній медієвістиці.

ПершийДержавний стандарт освіти також визначив ключові проблеми змісту історії середніх віків. Крім традиційних питань курсу, стандарт вперше наголошував на багаторакурсності у змісті курсу: міграції та культурний взаємообмін між народами; людина і природа в середні віки тощо. Динаміка змін у програмах з історії середніх віків у 90-х рр. ХХ – початку ХХІ століть свідчить про наступне: на початку 90-х років зменшилася кількість годин на вивчення історії середніх віків, що пов’язано з початком паралельного вивчення світової і вітчизняної історії. Крім того, змінилися хронологічні рамки самого курсу, зумовлені новими підходами до цього питання у вітчизняній медієвістиці. У 1998 р. з’явилася альтернативна програма та відповідний підручник з історії середніх віків О.Крижанівського. Таким чином зазначений курс став першим у шкільній історичній практиці, що мав дві програми. Альтернативна програма була краще орієнтована на створення в учнів цілісного уявлення про період середніх віків. Не дивно, що саме вона стала основою для нової програми 2005 р. Протягом 90-х років ХХ століття йшов процес пристосування радянського підручника Є.Агібалової і Г.Донського «Історія середніх віків» до нових вимог української школи, тоді ж вийшов пробний підручник Г.Донського і М.Духопельникова. На межі ХХ – ХХІ ст. з’являються власні українські підручники з історії середніх віків, написані українськими вченими О.Карліною, О.Крижанівським та провідним вітчизняним медієвістом Н.Подаляк. Проведений у 2007 р. Всеукраїнський конкурс підручників з всесвітньої історії підтвердив провідні позиції підручників О.Крижанівського та Н.Подаляк, переможцем також став І.Ліхтей. Разом з тим і для новітнього покоління підручників з історії середніх віків характерна певна «гіпертрофія теоретичного знання», яка веде до перевантаження підручника. Сучасній шкільній медієвістиці бракує довідкової літератури. У 2004 р. видана перша і поки ще єдина у незалежній Україні «Книга для читання з історії середніх віків» (упорядкована Н.Клименко, Ю.Малієнко).

Проте, протягом всього періоду переобтяження програм формальними знаннями призводить до розбалансування між змістом та його адекватністю віковим особливостям учнів. Це, в свою чергу, знижує особистісно орієнтований потенціал як програм, так і відповідних підручників.

Реформування змісту шкільних курсів з історії України відбувалось шляхом введення сюжетів певної тематики:

7-й клас – питання етногенезу слов’ян, походження українців, назви «Україна», етнічні та державотворчі процеси періоду Київської Русі, належність спадщини Київської Русі власне українській історії;

8-й клас – тема козаччини та національно-визвольних змагань, козацька держава, Гетьманщина, історична роль Богдана Хмельницького;

9-й клас – початок національного відродження, національно-визвольні рухи, становлення української нації, традиційно-побутова культура села і міста.

Підручники для 7-го класу, розроблені у 1991-1996 роках, виявляли авторську прихильність до тієї чи іншої наукової концепції або політичної доктрини; використання дискусійних теорій та положень, застосування великої кількості понять і термінів з історії культури, релігій, соціальної історії. Зокрема, значної кількості етнологічних понять: етногенез, етнічні процеси, етнічні племена, етнічна територія, походження української мови, автохтонність та ін.[1] Головним чином автори зосередились на змістовому наповненню підручників на противагу методичному забезпеченню.

Після затвердження Державного стандарту освітньої галузі "Суспільствознавство" (2001р.) та нових навчальних програм (1996 р., 2002 р.) концептуальне та інформативне оновлення шкільних підручників для 7-го класу відбувалось у відповідності до концепції розвитку Української держави, нових методологічних підходів в історичній науці, історіософії, філософії, педагогіці. Автори нових та перевиданих навчальних посібників і підручників з історії України для 7-го класу[2] переважно більш виважено підходили до висвітлення складних та суперечливих питань національної історії щодо теорії походження українського народу, формування української держави, української мови тощо. Наприклад, перший розділ підручника Смолія містив значний обсяг теоретичного етнологічного матеріалу (історіографія проблеми етногенезу українського народу, автохтонна теорія М.Грушевського, джерела та основні віхи становлення українського народу, ментальність, побут, сім’я). Значну увага питанням етногенезу східних слов’ян, етнічних процесів у Давньоруській державі, традиційно-побутовій культурі приділено у підручнику Ляха, Темірової. Загалом, підручники цього періоду демонструють дещо етнологізовану вітчизняну історію. Проте у порівнянні з попередніми вони стають більш методично досконалими, привабливими щодо методичного та поліграфічного оформлення і вміщують диференційовані питання та завдання за рівнями засвоєння знань і дидактичною метою – репродуктивні, творчо-пошукові тощо. Більше уваги приділено також поза текстовим компонентам: ілюстраціям, картосхемам, таблицям, фото і, малюнкам, уривкам з історичних джерел, апарату орієнтування.

Головною відмінністю нового покоління підручників є, насамперед, їх якісно новий методичний рівень: дидактично виважені системи запитань і завдань для поточного та тематичного оцінювання, добре відібраний і методично опрацьований ілюстративний та джерелознавчий матеріал, різноманітний довідковий матеріал, розроблений апарат орієнтування[3].

У підручниках з історії України для 8-го та 9-го класів з’являються теми з історії соціальних рухів, формування соціальних верств, повсякденного життя населення міст і сіл, а також становища і життя жінок.

Відновлення в українській школі системи викладання суспільствознавчих предметів

Вже наприкінці 80-х років стало очевидною неможливість подальшого викладання марксистсько-ленінського шкільного «Суспільствознавства», яке постулювало на відповідній теоретико-методологічній базі «знищення приватної власності», «диктатуру пролетаріату», «класову боротьбу» і «світову соціалістичну революцію», «боротьбу проти релігій і панування фанатичного атеїзму» тощо. . Проголошена на початку 90-х років ХХ ст. деідеологізація суспільствознавчої освіти, складні процеси розвитку суспільних наук в Україні за часів незалежності обумовили довгий період відсутності єдиної концепції розвитку ОГ. За відсутності подібної світоглядної платформи, побудованої на сучасних методологічних засадах, викладання суспільствознавчих предметів було просто припинено. Цієї участі частково уникло лише вивчення права

Перші спроби його розробки були пов’язані із створенням Р.Арцишевським предмету «Людина і світ», який на перехідному етапі - на початку 90-х років викладався у загальноосвітніх середніх школах як факультатив. Розв'язання завдань шкільної суспільствознавчої освіти розтягнулося на десятиліття.

У 1995–1997 рр. у рамках конкурсної програми «Трансформація гуманітарної освіти в Україні», організованої Міністерством освіти України і Міжнародним фондом «Відродження», були надруковані перші експериментальні навчальні посібники для середніх навчальних закладів «Людина і світ» (8-й кл.), «Людина і суспільство» (9-й кл.), «Людина в сучасному світі» (10–11 кл.) Р. Арцишевського та «Світ сучасної людини» (9–10 кл.) за редакцією В. Позднякова. Ці посібники певний час використовувались для занять у навчальних закладах нового типу – гімназіях, ліцеях, колегіумах.

Наприкінці 90-х, значною мірою під впливом європейської та світової спільноти демократичних країн, виник специфічний новий напрям суспільствознавчої освіти – громадянська освіта. Розробники кількох варіантів програм і навчальних комплектів з цього предмета декларували, що головною метою громадянської освіти в Україні є створення умов виховання людини, для якої демократичне громадянське суспільство є осередком для розкриття її творчих можливостей, задоволення особистих та суспільних інтересів. Визначальною характеристикою такої людини має бути громадянськість – інтегрована якість особистості, що можливість відчувати себе морально, соціально і юридично дієздатною і захищеною. Громадянськість передбачає усвідомлення власної ролі в житті суспільства, активне прагнення до його вдосконалення у відповідності до демократичних норм і цінностей.

На межі ХХ-ХХІ століття, окрім інтегрованого предмету «Людина і світ», почали виникати нові суспільствознавчі предмети, які переважно вивчались на ІІІ ступені загальноосвітньої школи. Це були «Людина та суспільство», «Основи філософії», «Основи політології», «Основи соціології», «Основи релігієзнавства», «Основи прав людини», «Основи економіки» та інші.

Вперше у Державному стандарті освіти 2004 р. всі ці предмети разом з історією були об’єднані у спеціальну окрему освітню галузь – «Суспільствознавство». Суспільствознавство почало визначатися як різноманітний набір «комплексу навчальних дисциплін, покликаних закласти у свідомість учнів основи філософського, культурологічного, правового, політичного, громадянознавчого та інших відгалужень знань, кожне з яких має свій предмет вивчення, свої специфічні інформаційні, інтелектуальні та моральні засоби впливу на учнів. Тоді ж більшість з них почала поступово повертатись в школу як обов’язкові предмети. Сьогодні бачимо у школі нові навчальні програми з різних предметів освітньої галузі, перелік яких постійно змінюється разом з переглядом і зміною підручників та посібників, форм й методів навчання.

Проте, цей Державний стандарт освіти не відбивав у змісті галузі «Суспільствознавство» чітких орієнтирів інтеграції предметів в галузь, механічно і недостатньо системно поєднував елементи знань з різних предметів, нечітко відображав бажані результати освіти, а отже не міг вважатись ґрунтовною основою для сучасного викладання суспільствознавства.

Це обумовлює й сьогоднішню нестабільність у навчальному плані, різнобій у предметах та програмах, що викладаються, наявність підручників різної якості, зокрема й тих, що не відповідають вимогам до навчальної літератури, недостатню увагу керівних органів освіти до суспільствознавства у поєднанні з невеликою кількістю годин на викладання предметів галузі, відсутність ефективної системи підготовки та перепідготовки вчителів, орієнтованої на сучасні вимоги суспільства і відповідно низький професійний рівень вчителів.

«Етика», «Основи християнської етики» та філософія - нові предмети загальноосвітньої школи

З 2005/2006 навч. році у навчальний план школи було введено новий навчальний предмет – „Етика”, що викладається нині у 5-6 класах. Основною метою курсу стало створення умов для формування моральних цінностей і орієнтирів особистості, моральної культури і культури поведінки учня. Актуальність його запровадження в українську школу була безперечною, оскільки обумовлювалась не тільки серйозними змінами у ціннісних орієнтирах українського суспільства, що відбулися у 90-ті роки ХХ – на початку ХХ ст., а й загальним зростанням ролі моралі у житті людства в інформаційному суспільстві за часів глобалізації. Навчання етиці сприяє усвідомленню учнем важливих аспектів людських взаємовідносин у родині, найближчому оточенні, у колективі, у різних ситуаціях реального життя, дає можливість зрозуміти суть і природу духовних цінностей, їхню роль у здійсненні кожною людиною морального вибору, розв’язанні життєвих проблем.

Новий предмет ставив завданням не стільки розширити обізнаність учнів з морально-етичних категорій, скільки сформувати у них моральні якості та відповідні моделі мислення, переконання і поведінки, емоційно-ціннісні орієнтації у відповідності до етичних цінностей людства і українського народу. Тому досягнення навчально–виховних цілей курсу потребувало активної залученності учнів до процесу навчання, "занурення" у відповідні навчальні ситуації на уроці й поза ним.

Кожний з уроків етики відповідно до програми та чинних підручників передбачає різні види пізнавальної, розумової та навчальної активності учнів. Насамперед застосуванню підлягають активні методи, коли учні є “суб’єктами” навчання, виконують творчі завдання, беруть участь в діалозі з вчителем. Такі методи пов’язані з виконанням творчих завдань (часто вдома), питаннями від учня до вчителя і вчителя до учня, що розвивають творче мислення.

Як різновид активної моделі навчання на уроках етики мають бути обов’язково застосовані інтерактивні методи навчання, сутність яких є в тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх тих, хто навчається. Це спів-навчання (колективне, кооперативне навчання, навчання у співпраці). Вчитель за цих умов виступає лише в ролі організатора процесу навчання, лідера групи учнів. При застосуванні інтерактивних технологій, як правило, моделюються реальні життєві ситуації, пропонуються проблеми для спільного вирішення, застосовуються рольові ігри. Тому вони найбільш сприяють формуванню в учнів умінь і навичок, виробленню їх власних цінностей, створюють атмосферу співробітництва, творчої взаємодії в навчанні. Саме викладання «Етики» значною мірою сприяло опануванню вчителями активними та інтерактивними методами навчання.

З 1992 року в Україні почали викладати в деяких школах (переважно Західного регіону) предмет за вибором «Основи християнської етики» (можливі різні варіації назви зі збереженням сутності). В цілому це охопило практично чверть загальноосвітніх закладів. Цей курс було введено, скоріше, внаслідок громадського бажання. Відповідно, ані затверджених (а спочатку навіть і чітко розроблених) програм, ані підручників не було. Поступово практика викладання предмету поширилася практично на всю територію України, але нормативно залишалася незакріпленою. Така ситуація в першу чергу була пов’язана з конституційно та законодавчо закріпленим в Україні відділенням церкви від держави та школи. Поставали й питання про методичне забезпечення та фахівців, які їх викладатимуть предмет, оскільки досить широко розповсюджена практика запрошення священнослужителів або монахинь не є виправданою для світської школи.

Проте, через зацікавлення громадськості, зміну світоглядних орієнтирів держави та реформування системи освіти у 2005 p. було створено комісію для розробки концептуальних засад змісту цього предмету. За поданням комісії у 2006 р. у постанові Колегії Міністерства освіти і науки України зауважувалось, що програма курсу „Основи християнської етики" має акцентувати на традиційних для України християнських духовних, моральних і культурних цінностях, поглибленому вивчення Біблії як однієї з фундаментальних основ християнського світогляду. Разом з тим, передбачалось інформування учнів про основи духовності, моралі та культури інших світових релігій.

Сьогодні підручників та посібників з «Основ християнської етики» є досить багато, в тому числі затверджених та рекомендованих МОН України, що пов’язано як із запитом суспільства, так і з бажанням відповідати змінам у стратегії шкільної освіти. Проте далеко не всі з них упоралися зі специфікою толерантного незаангажованого викладу моральних норм. Саме тому цей курс досі лишається одним з найбільш суперечливих практично на всіх вимірах: законодавчому, методичному, дидактичному тощо.

Такий навчальний суспільствознавчий предмет як «Людина і світ» вивчається у загальноосвітній школі України з 2001 р. Проте, з того часу ані затверджені програми, а ні підручники практично не оновлювалися. Зрозуміло, що перевидання одних і тих самих підручників та програма 2001 р. на сьогодні не відповідають запиту суспільства. Навіть в два рази більший обсяг (35 годин на противагу 17) годин на профільному рівні порівняно із стандартом не відповідають специфіці курсу і не можуть розв’язати поставлених перед ним цілей.

Тому з 2010 р. у профільній школі введено новий предмет «Філософія». Причому у 10-му класі загальноосвітніх шкіл передбачено курс «Історія філософії», який відповідно до обраного учнями профілю навчання у 11-му класі має поглиблюватись або як соціальна філософія, або як філософія історії. Для рівня стандарту передбачено курс «Основи філософських знань» в 11-му класі. Проте, ці курси тільки-но почали вводитись, тому потребують значного розпрацювання як з погляду змісту, так і методики навчання.

Також необхідно відзначити значне різноманіття варіативних курсів як духовно-етичного, так і філософського спрямування. Однак викладання таких курсів залишається проблемним, адже не завжди доступними є підручники, а методичне забезпечення взагалі не розроблено.

Становлення системи шкільної правової освіти

Одна з основних проблем, що постала перед українським суспільством після розпаду СРСР у 1991 році - створення правової системи нової держави. Це стало причиною та підґрунтям переопрацювання теоретичної та навчально-методичної бази викладання правознавства у школі.

У радянській школі в 9-му класі викладався обов’язковий предмет «Основи Радянської держави і права». З проголошенням незалежності України він пішов у минуле разом з радянською державою.

Утім правознавство як шкільний предмет був збережений в навчальних планах середніх шкіл (на відміну, наприклад, від Російської Федерації чи Республіки Білорусь). Нові суспільно-політичні реалії на перше місце на той час висунули проблему методичного забезпечення навчального процесу викладання правознавства в школі, ознайомлення учнів з нормативно-правовою базою, яка перебувала у процесі становлення і постійно оновлювалась, не розробленими були нові методологічні підходи до історії та теорії права, не було належним чином підготовлених вчителів правознавства. Тому виконати таке завдання було надзвичайно складно.

Першим кроком у цьому напрямі стала розробка у 1992 р. колективом юристів і вчителів навчальної програми «Основи правознавства», яка була допрацьована у 1996 та 1998 рр. Вже з 1995 р. в 9-х класах загальноосвітніх шкіл І-ІІІ ступенів стало обов’язковим викладання предмету «Основи правознавства» в обсязі 51 години,що став фундаментом системи шкільної правової освіти нової України. Як зазначалось у програмі, він був спрямований на формування в учнів необхідних знань і навичок для активної, свідомої участі в процесі життєдіяльності соціуму, для спілкування з різноманітними інституціями суспільства та держави.

У 2001 р. було уточнено деякі положення навчальної програми, насамперед у напрямку подальшої адаптації навчального курсу до вікових особливостей учнів та врахування змін в освітній політиці держави та розвитку державно-правових інститутів після прийняття Конституції України. Результатом цієї роботи стала поява зразу двох варіантів навчальної програми (за ред. І. Усенка і О. Наровлянського та за ред. І.Котюка). З 2002/2003 навч. року запроваджувалось і викладання курсу «Правознавство» в 10-11 класах гімназій, ліцеїв, спеціалізованих шкіл та в класах з поглибленим вивченням правознавства (автор навчальної програми і.Котюк).

Це обумовило появу цілої серії підручників і посібників для учнів з правознавства різних років видання. Так були затверджені Міністерством освіти і науки України для навчання в 9-х класах загальноосвітніх середніх шкіл і вийшли друком підручники «Основи правознавства» за редакцією І.Усенка, «Основи правознавства» за редакцією І.Котюка, «Основи правознавства» за загальною редакцією В.Журавського, «Основи правознавства» О.Наровлянського, посібник «Світ права» за редакцією Р.Калюжного і О. Пометун.

Помітною зміною у структурі шкільної правової освіти, що свідчить про зміцнення позицій правознавства у навчальному плані стало введення з 2009/2010 навчального року в 9-х класах загальноосвітніх навчальних закладів нового предмета – «Правознавство. Практичний курс» (автори програми О.Пометун, Т.Ремех) та запровадження з 2010/2010 навчального року в 10-х класах загальноосвітніх навчальних закладів викладання предмета «Правознавство» теоретичного спрямування. У 10-11 класах суспільно-гуманітарного профілю з 2010/2011 навч. року викладається курс «Правознавство» профільного рівня, що передбачає вивчення теорії держави, теорії права, історичного процесу становлення української державності, положення галузевого законодавства України (автори програми С.Ратушняк, Т.Ремех).

Аналіз процесу становлення та розвитку шкільної правової освіти в Україні буде не повним без короткої характеристики курсів та предметів правознавчого змісту. В кінці XX – на початку XXI ст. у багатьох школах України було запроваджено читання в 10-11 класах курсу «Права людини». Цей навчальний курс був запропонований для спеціалізованих шкіл, гімназій та ліцеїв з поглибленим вивченням права та соціально-гуманітарних дисциплін. Для цього курсу розроблені спеціальні навчальні програми відповідно до спеціалізації певного навчального закладу та видано підручник за редакцією Л.Заблоцької. Пізніше була затверджена нова програма курсу «Права людини» (О.Пометун і Т.Ремех) та видано рекомендований МОН посібник «Мої і твої права» цих же авторів.

Як спробу вдосконалення шкільної правової освіти можна розглядати програму «Практичне право», що реалізовувалась в Україні з 1998 року. У межах програми «Практичне право» був розроблений і запроваджений експериментальний курс під такою ж назвою, і за підтримки Міністерства освіти і науки України розпочав вивчатися у 8-му класі як факультативний курс, а пізніше - курс на вибором учнів. Викладання цього курсу було спрямовано на досягнення кількох завдань. Насамперед, він став підготовчим для курсу «Основи правознавства», що вивчається як обов’язковий у 9-му класі. Тому викладання курсу «Практичне право» передбачає ознайомлення учнів з основними поняттями, що систематично викладатимуться в наступному році, але з поглибленою практичною спрямованістю.

У зв’язку з прийняттям у 1996 році нової Конституції України, у старших класах середніх шкіл було запроваджено читання спеціального курсу «Конституція України». Вивчення цього курсу сприяло підвищенню рівня знань учнів про конституційні права та обов’язки, Основний закон держави. Саме тому цей курс став частиною шкільної правової освіти в України.

Також протягом 2009-2010 років МОН України було затверджено цілий ряд програм для спецкурсів, курсів за вибором та факультативів з правознавства та громадянської освіти: «Конституційне право», «Історія держави та права України», «Досліджуючи гуманітарне право», «Права людини», «Основи інтелектуальної власності», «Вчимося бути громадянами», «Ми – громадяни України», «Громадянська освіта» та інші.

Підсумки двадцяти років розвитку

Проведений аналіз розвитку освітньої галузі, результати якого коротко викладені вище, свідчить про поступове зростання ролі і місця суспільствознавчих предметів у сучасній школі України. Отримання якісної освіти сьогодні передбачає, що випускник школи, крім певної суми знань і розвиненого формального інтелекту, має досвід самостійної діяльності й особистої відповідальності, володіє критичним мисленням, уміннями ефективно діяти в реальних соціальних умовах і ситуаціях, планувати і будувати власний життєвий шлях.

Важливою передумовою його готовності жити і успішно діяти в сучасному світі, що швидко змінюється, є освіченість і компетентність у сфері суспільствознавчих наук. Соціально-гуманітарне знання організоване в сукупність шкільних предметів, складає зміст освітньої галузі «Суспільствознавство». Опанування її змістом забезпечує учню можливості:

- отримати таку інформацію і досвід, за допомогою яких він міг би дізнатися про свої корені, з'ясувати свою історію і на цій основі зміцнити власну індивідуальність і почуття гідності;

- познайомитись зі своєю країною, її історією і культурними традиціями і розвинути національну самосвідомість;

- дізнатись про важливі події і періоди в історії світу, особливо в сусідніх регіонах та інших частинах Європи;

- зрозуміти і уявити загальну картину сучасного суспільства, поважати людей та їхню працю в області матеріальної і духовної культури, формувати у собі якості активного і відповідального члена суспільства і громадянина української держави

- опанувати інформацією і навиками, необхідними для життя в суспільстві;

- отримувати і використовувати інформацію про історію та сучасне життя суспільства і розв’язувати за допомогою цієї інформації історичні і поточні завдання;

- зрозуміти та адекватно оцінювати себе і власні можливості у сфері соціальних відносин, визначати власні пріоритети (здібності, бажання) в оволодінні професіями, пов’язаними із суспільствознавством та соціальними відносинами.

Розвиток освітньої галузі нині відбувається у відповідності до актуальних викликів сучасного етапу розвитку людства: інформатизації суспільства, глобалізації, геополітичним змінам тощо.

Сучасний етап розвитку людства характеризується швидкими змінами у всіх сферах життя, особливо в розвитку інформаційного простору. За цих умов необхідна побудова гнучкої адаптивної моделі суспільствознавчої освіти, заснованої на сучасних інформаційних та педагогічних технологіях. У зміст галузі, зокрема в такі предмети як «Людина і суспільство», громадянська освіта, філософія мають бути включені сюжети, пов’язані з соціальними, політичними наслідками формування інформаційного суспільства та впливу цих процесів на особистість. На уроках з усіх предметів ОГ потрібно приділяти увагу умінням і навичкам учнів знаходити й опрацьовувати інформацію, повністю використовувати можливості сучасних ІКТ. Результатом запровадження такої моделі буде формування інноваційного світогляду учня і ключової інформаційної компетентності.

Сучасним виявом руху історії є також глобалізація, під якою, наприклад, Р.Робертсон розуміє серію емпирічно зафіксованих змін різнорідних, але об’єднаних логікою перетворення світу в єдине ціле.[4] Відповіддю на вимоги глобалізаційних та інтеграційних процесів є розв’язання шкільним суспільствознавством наступних завдань: забезпечення умов для адаптації та самореалізації молоді в мінливому сучасному світі, набуття нею важливих життєвих орієнтирів, які сприяють особистісному культурному розвитку, формуванню національної свідомості та громадянської позиції, самоідентифікації особистості як представника української політичної нації та європейської спільноти, громадянина та патріота української держави.

Для цього у зміст освітньої галузі мають бути включені: у громадянську освіту, курс «Людина і суспільство» - сюжети, пов’язані з процесами світової та європейської інтеграції та співробітництва, в курси історії старшої школи – сюжети про взаємовплив різних культур, цінностей, розбудову громадянського суспільства, в курси історії старшої школи - формування української політичної нації та боротьби за незалежність тощо.

З огляду на геополітичні зміни, зокрема пов’язані з виникненням незалежної демократичної держави, важливим є розв’язання шкільним суспільствознавством наступних завдань: створення умов для усвідомлення учнями нових світоглядних і геополітичних орієнтирів особистості, готовності до співпраці з регіональними, європейськими та світовими структурами й організаціями, засвоєння демократичних традицій і цінностей, несприйняття тоталітаризму, фашизму, шовінізму, неповаги до національних меншин тощо. Необхідним є включення до змісту історичних курсів сюжетів, що відображають історію геополітичних змін взагалі та найважливіших геополітичних змін останнього часу, зокрема, їхні соціальні й інші наслідки.

Нарешті суспільствознавча освіта в школі має стати і відповіддю на кризові явища у духовному житті сучасного українського суспільства, розв’язуючи наступні завдання. Для того, щоб молоді люди могли відповідально та ефективно брати участь в демократичному управлінні державою, необхідно виробляти в них стратегії об’єктивного, сумлінного та конструктивного ставлення до питань і рішень, що торкаються їхнього громадського та приватного життя, орієнтуючись на демократичні цінності, серед яких права людини, демократія, ненасильницьке вирішення конфліктів, терпимість до поглядів та позиції інших, правова держава, ринкова економіка, виборність центральних органів влади, парламентаризм, місцеве самоврядування, розподіл влади тощо.

Завдяки новим підходам до змісту освіти та комунікації між вчителем і учнями в навчальному процесі, за умов спеціально спрямованої системи виховної роботи уроки суспільствознавства повинні поступово перетворитись на зразок демократичного правового простору, запровадження на практиці демократичних правил спілкування і цінностей;

Необхідним є включення до змісту ОГ сюжетів, що відображають історію української державності, сучасні процеси державотворення і розвитку демократії, діяльність політичних, громадських та інших об’єднань і діячів, в курсі громадянської освіти (Людина і суспільство) мають розглядатись взаємостосунки людини і держави, роль людини у розвитку суспільства та державотворенні у минулому та сьогодні.

Отже перед шкільною суспільствознавчою освітою стоять величезні і складні завдання. Як ми їх розв’яжемо покаже час.



[1] Сергієнко Г.Я., Смолій В.А. Історія України ( з найдавніших часів до кінця ХУІІІ століття): Навчальний посібник для 7-8 класів середньої школи. - 2-е видання, зі змінами. – Київ, 1995; перше видання – К., 1993; Лях Р.Д., Темірова Н.Р. Історія України. З найдавніших часів до ХV ст.: Підруч. для 7-го кл. серед. шк. – К.: Генеза, 1996.

[2] Лях Р.Д., Темірова Н.Р. Історія України. З найдавніших часів до ХV ст.: Підруч. для 7-го кл. серед. шк. – К.: Генеза, 2000; Коляда І.А., Крилач К.І., Юренко С.П. Історія України: Підручник для 6-7 класів /Підручник для середніх шкіл з поглибленим вивченням історії. – К., 1998, перевидання – 1999; пробний підручник Смолія В., Степанкова В. Історія України. Давні часи та середньовіччя (допущено Міністерством освіти України). – К.: Генеза, 2000.; Іон Винокур, Сергій Трубчанінов. Історія України. Підручник. 7 клас. – 2002 та ін.

[3] Підручники, рекомендовані Міністерством освіти і науки України: Лях Р., Темірова Н. Історія України: Підручник для 7-го класу. - К.: Генеза, 2003; Власов В. Історія України: Підручник для 7-го класу. - К.: Генеза, 2005; Ю. Ю. Свідерський, Т. В. Ладиченко, Н. Ю. Романишин. - Історія України 7 клас. – К.: Грамота, 2007; Історія України: Підруч. для 7 кл. загальноосвіт. навч. закл. / В. А. Смолій, В. С. Степанков. - К.: Генеза, 2007.

[4] Россия перед глобальными вызовами. Под. Ред. А.Венгера, Й. Перовича, А.Макарычева. Нижний Новгород. 2002.

Кiлькiсть переглядiв: 2552

Коментарi